Історія Івана Зайця

Комісія УГКЦ Справедливість і Мир пропонує у рубриці «Історії, які надихають» інтерв'ю з Іваном Олександровичем Зайцем, українським політиком, народним депутатом Верховної Ради України І, ІІ, III, IV та VI скликань про корисне й актуальне спільне, про цікаве особисте й відверте.

about illustration

Держава, громадянська позиція, політична активність, значення Конституції, проблема корупції і християнська віра, поради з досвіду – про це та інше від відомого українського політичного та громадського діяча. 

 «Брати участь у творенні держави – це найбільше досягнення»

Якщо б Вас попросили у кількох словах розповісти про Себе, щоб Ви особливого виокремили і зазначили?

Такого особливого нічого виокремити, хіба те, що у моєму житті відбувся крутий поворот від наукової діяльності, на яку я орієнтувався, у політику. А так, це типова біографія політика кінця 80-х, початку 90-х років минулого століття, коли українська нація піднялася у боротьбі за українську національну державність.

Ви удостоїлися високих державних нагород: Орденів «За заслуги» ІІІ, ІІ та І ступенів, Ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня, Відзнаки Президента України і ін.. Чи можете виокремити досягнення, яке вважаєте суттєвим в особистому (професійному) житті?

Я брав участь у творенні теперішньої української державності, а точніше – був серед активних депутатів України, які творили документи для її становлення. Але колом депутатів це товариство не вичерпується, бо ще треба говорити завжди про тих людей, які на Всеукраїнському референдумі 1-го грудня 1991 року ствердили Акт проголошення Незалежності України. Оскільки, можливо, раз на тисячу років народові випадає нагода створити свою державу і, дякуючи Богу, якраз це був той час, коли я проживав. Я переконаний, що не тільки політики відповідальні за долю держави, за долю української нації, але й величезна кількість громадян. Адже громадянин – це та людина, яка має права, але має і обов’язки. Одними з таких обов’язків є любити свою батьківщину і зміцнювати свою державу. Тому, для мене брати участь у творені держави – це найбільше досягнення, яке абсолютно неможливо перевершити будь-якому політикові.

Наступне, я би виділив роботу над творенням структур громадянського суспільства. Я багато часу витратив на те, щоб створити кілька громадських організацій, дуже важливих у долі української нації. Почав я цю роботу на громадській ниві через рік після Чорнобильської катастрофи, адже саме вона стала для багатьох українців поворотним моментом у своїй позиції. Чорнобиль показав, що комуністична система у тоталітарній російській імперії не гарантує майбутнього не тільки окремій людині, а й цілій нації. Саме в СРСР українці завжди відчували екзистенційну загрозу – бути чи не бути українській нації як в духовному, так і в фізичному вимірі. Але її відчували лише окремі люди: інтелектуали, лідери шістдесятництва. Проте, Чорнобиль дуже швидко поширив це відчуття екзистенційної загрози на маси. Наслідки цієї катастрофи збурили суспільну думку. Однією із перших структур у Києві було створено українознавчий клуб «Спадщина» – об’єднання громадян, яке опікувалося культурологічними та екологічними питаннями українців. Потім було Товариство української мови ім. Тараса Шевченка (створено на Установчій конференції у лютому 1989-го року). І ця громадська спілка, на хвилі національного піднесення, об'єднала численні організації та гуртки. Таким чином, утворилися два великих рухи: культурологічний та екологічний. Але вони потребували якоїсь об’єднуючої ідеї, яку дав Народний Рух України, створений 1989 року. Фактично із постанням НРУ ідея державності, незалежності та демократії України, ідея повернути Україну назад додому до Європи набула організаційного та цілеспрямованого характеру. У всіх цих організаціях та їх творені я брав активну участь.

Цей список можна продовжувати й далі. Я й зараз не покидаю цієї діяльності, бо вважаю, що до всякої ідеї потрібне потужне організаційне підґрунтя. Неорганізований народ, незабезпечена організаційно ідея приречена на загибель. Тому зараз я веду активну діяльність у межах Асоціації фермерів України. Декілька років тому було створено ГО "Рух за Україну в НАТО". Тобто, я зараз опікуюсь трьома напрямками: фермерство в Україні, питання української мови та питаннями безпеки, зокрема, що стосується НАТО.

Закінчуючи цю тему, наголошу, що я брав участь у написанні установчих основоположних актів в українській державі – це Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення Незалежності України та Конституція України.

У процесі Вашого формування як політичного діяча, вибору політичної діяльності і становлення як політика, що мало фундаментальне, важливе, впливове значення? Робота, професійна діяльність а чи захоплення? Можливо, окремі обставини, а чи особистості?

Складно виділити щось конкретне, як на мене, насамперед, визначальним є виховання і національна свідомість людини. Я людина із чітко вираженою національною свідомістю. Я формувався у сільській родині, на поліссі Житомирщини, там завжди побутувала українська мова, своєрідний український міфологічний світ. Це дуже древня земля з древньою історією. Саме життя у цьому середовищі формує тебе як патріота, як людину, якій притаманна глибока українська національна ідентичність. Тому звідси слід виводити лінію мого подальшого поводження. Хоча зрозуміло, що на життєвому шляху траплялися повороти, зовнішні впливи. Одним з таких був, згаданий мною, Чорнобиль. Навчаючись у Сільськогосподарській академії були люди, які на мене вплинули у плані роздумів про своє національне коріння, про український патріотизм. Зокрема, це Володимир Степанюк та Володимир Сташкевич – яскраво виражені українські патріоти. Також була викладачка зовсім з іншого світу – Інда Глагольєва, яка була родом із Архангельська. Тут, в Україні, вона була зразком російського патріота. Дивлячись на неї як на людину з іншого світу, на відданість своїй Вітчизні, я задався питанням:

«А чому я не можу бути таким патріотом по відношенню до свого народу»?

Метаморфози, пов'язані з цією людиною, відбулися колосальні: вона сприйняла українську державу як свою; вивчила українську мову та культуру; дуже обізнана з українською літературою; спілкується з українськими вченими, представниками красномовного письменства, художниками. Тому студентський світ на мене дуже вплинув і про нього слід не забувати й сьогодні. Адже викладачі мають надзвичайно великий вплив на студентів і так важливо, щоб у житті молодої людини був приклад, в особі викладача, слова якого не розривні із діяльністю. Вони мають так поводитись, щоб молодь могла захопитися прикладом цих людей.

Звісно, що й були подальші впливи, але треба починати все із ставлення до своєї землі, країни, народу – це треба виховувати з малечку.

Щоб стати великим політиком

Для економіста-математика, відомого українського громадського і політичного діяча, Івана Олександровича Зайця, «покликання політика» і його місія включає певні універсальні постулати, а чи базові складові, ключові нормативи, а чи характеристики? Що необхідно політику, на Вашу думку, щоб його місце і виконання обов’язків було належним, відповідним?

Я думаю, що для великого політика немає винятків. Є якісь універсальні цінності, які пронизують життя кожної людини в демократичному світі і будь-якої нації, проте, в основі лежать традиції та звичаї твого народу. І справа в тому, що ця традиція і звичай народу завжди вбирає в себе ці універсальні цінності, бо питання добра і зла, питання волі чи справедливості – це все продукується будь-якою нацією. Всі загальнолюдські цінності є у серці твого народу і їх потрібно лише відшукати, озвучити та осучаснити.

Тому для політика важливо розуміти світові тенденції, але базовим є зрозуміти душу свого народу, звичай та історію. Потрібно пишатись тією історією, бо кожен народ має злети і падіння.

Зрозуміло, що для політика є й професійні вимоги – потрібно багато вчитися. Я розглядаю політичну діяльність у сучасному світі як професію. Це не робота за сумісництвом, як у нашій українській політиці заведено, а це справжня окрема політична діяльність. Тому, щоб стати великим політиком, потрібно багато працювати над собою, оскільки ти маєш справу з людиною, світом, економікою, технічними системами та ін.. Зокрема, депутатська діяльність – це не тільки виступи, це велика робота у написанні законів, тут потрібно розуміти логіку законодавства, а також знати юриспруденцію, а, отже, цьому потрібно вчитися.

Бо популіст вискочить на якусь таку вершинку і швидко з неї злетись. Популіст - це людина, яка пропонує спрощенні рецепти вирішення суспільних проблем, які є дуже складними і глибинними у психологічному та історичному планах, а справжній політик не повинен бути з таким підходом до справи.

Церква і Держава

Церква і Держава, християнські цінності в політиці. Яким чином Ви бачите можливі практичні кроки у процесі «гармонізації» стосунків «Церква-Держава» та можливості «дії» християнських правд у «політичному» житті України?

Дуже складне питання, тому що тут є кілька площин. Перш за все – це виховання людини у сім'ї в християнському дусі. Тому християнські правди, так чи інакше, з тобою заходять у політичну діяльність. А якщо ти не вихований у цьому дусі, то не факт, що ці правди ввійдуть у процес твоєї професійної діяльності.

Зі свого досвіду пригадую, хоч життя батьків було складним, вони важко працювали, але знаходили час для виховання дітей. Це проявлялось у повсякденних трапезах, мама часто ініціювала молитву. Також у відзначенні важливих християнських свят – Різдво, Великдень, Трійця. Це все культивувалось у певних звичаях та традиціях, які виховували.

Зрозуміло, що політики могли б мати інші форми посилення цих правд у собі. Наприклад, в інших парламентах є інститут капеланів. Я вбачаю можливість заснування такого інституту і у нас. Проте є загроза, як з боку якості християнськості теперішніх політиків, так і з боку екуменічної ситуації в Україні.

З іншої сторони, Церкви повинні більше концентруватися на соціальному служінні, виходити за межі самої будівлі, йти до людей.

Закон уособлює встановлення певної справедливості. Українське суспільство сьогодні перебуває у стані величезного запиту на «Справедливість» і «Мир» у законодавчій та виконавчій площинах. Стан війни і криза даних понять у реальному житті українців. Чи є у Вас певний рецепт щодо відповіді і задоволення цього запиту – побудови Справедливості і Миру?

Питання справедливості – це ключове питання для будь-якої людської спільноти і конкретної людини зокрема. Потрібно виходити із закону і права, які мають велике значення і, яких потрібно дотримуватись - це вже якийсь крок у встановлені справедливості.

Немає такої держави, де б суспільні відносини повністю регулювалися правом. Більша частина взаємостосунків регулюється традиціями і звичаями, а у них уже закладений імператив справедливості. Якщо ми будемо плекати свою національну ідентичність, звичаї і культуру, то ми значно ближче наблизимось до справедливості.

В світлі християнської етики: наближення до Бога – це наближення до справедливості.

Боротьба з корупцією – це боротьба за справедливість

Часто політику називають «брудною» справою і у християнському розумінні це сприймається, як переступ заповідей окремими діями, вчинками. «Говорити правду», «Не красти» і т.п.. Яким чином Ви бачите вихід і можливість «оздоровлення» України і звільнення її громадян від такої актуальної і страшної суспільної «недуги» корупції, як у політиці, так і в усіх інших сферах діяльності?

В цьому питанні я хочу послатися на аудіо-книгу Блаженнішого Любомира Гузара, краще ніж він ніхто із сучасних мислителів не сказав про політику, як вид людської діяльності. Він дуже багато зробив для того, щоб реабілітувати політику, говорив, що не вірно міряти всіх однією міркою, що політика є одна із найважливіших та найкращих форм людської діяльності, бо вона дозволяє зробити дуже багато добра для людей, якщо ти їм служиш. І ця діяльність може обернутися великою бідою для людей, якщо ти думаєш, що люди тобі служать.

І Любомир Гузар каже, що мало розуміти тільки цю місію політика, тобто людини, яка служить людям. Для того, щоб здійснювати ефективну політику в сучасному світі потрібно бути надзвичайно професійною та компетентною людиною.

Далі автор каже, що політик має бути чесною людиною і має розуміти, що він є прикладом для великої кількості людей. Якщо плоди діяльності політика будуть хорошими, то громадянин, взявши приклад із нього, сам захоче вдосконалюватись.

Зрозуміло, що корупція – це не просто явище, яке характеризується привласненням чужого майна чи суспільного добра. Корупція – це категорія зі світу справедливості: якщо це незаконний, несправедливий розподіл добра, якщо ти украв щось, з кимось потай домовляєшся, живеш не по закону, не слідуєш християнським заповідям, то ти зменшуєш загальне добро, обкрадаєш інших людей. Тому ясно, що боротьба з корупцією – це боротьба за справедливість, це боротьба не тільки за кращий поступальний розвиток країни, а за спокій людської душі.

Що стосується подолання суспільної «недуги» корупції, то тут є два зрізи проблеми: перший - це виховання, а другий - це примус з боку держави. Тому що недостатньо сподіватися тільки на виховання, адже це довгий процес. Але, якщо людина обтяжена владою і використовує її, щоб незаконно збагачуватися, то має бути дуже жорсткий адміністративний примус. Я не до кінця вірю тим, хто каже, що достатньо лібералізувати економічну сферу, наприклад, податкову систему і всі будуть платити податки, і все буде гаразд. Переконаний, що з однієї сторони, має бути лібералізація, а з іншої сторони, дуже жорстке покарання з боку держави. Наприклад, коли тобі створили кращі умови для розвитку твого бізнесу, а ти все одно ухиляєшся від податків, це потрібно жорстко карати.

Що таке Конституція і яке її значення

Ви були членом Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції України, а також членом Конституційної комісії. Що було найважчим для Вас у цьому процесі? Що вдалося досягнути, а що ні?

Я дуже опікувався саме тими положеннями, які фіксували національний тип української державності у Конституції. Бо якщо ми звернемося до Декларації про державний суверенітет України, створеної у 1990 році, то у першому розділі прочитаємо, що українська держава твориться як держава національного типу. Тому дуже важливо було базові принципи перенести у Конституцію, потрібно було відбити цей тип української держави у зримих ознаках і положеннях.

До прикладу, у 10-ій статті Конституції йдеться про мову, зокрема, про те, що українська мова є державною мовою. Що є ознакою того, що українська держава є державою національного типу. Тому що мова – це символ, вона у найбільші мірі формує національну ідентичність будь-якого народу; це скарбниця людської історії того чи іншого народу. І достатньо забрати мову, як народ розсипається – без мови немає народу.

Або ж, звертаючись до 20-ої статті, мова йде про державні символи України – герб «Тризуб», гімн «Ще не вмерла», прапор «Синьо-жовтий». Це ознаки того, що Україна – це держава, де традиції і звичаї української нації покладені в основу суспільної організації. До цього ряду можна зарахувати й інші статті. Але я турбувався про те, щоб зафіксувати у нашій Конституції оці родові ознаки національного типу української державності.

Хоча, будучи членом Конституційної комісії, доводилось працювати над кожним положенням. В одному напрямку ти більш компетентний і маєш вплив, а в іншому менше. Також до цієї Конституції ввійшов текст присяги депутата України, написаний мною.

Багато уваги ми приділили й тому, щоб створити такий механізм захисту Конституції, який не дозволив би дуже часто її змінювати. Фактично, ми передбачали, що виникатимуть часи, коли вороги української державності захочуть поламати українську державу. Тому в нашій Конституції немає положень, які допускають появу її нової редакції чи взагалі нової Конституції. Мова йде тільки про можливість внесення змін до Конституції. Такий механізм був закладений цілком усвідомлено, щоб забезпечити стабільність самої Конституції у її найважливіших постулатах.

28 червня відзначається День Конституції в Україні. Розкажіть про встановлення і важливість цього Дня для українців, його значення і зміст?

Конституція – це паспорт держави. Вона важлива не тільки для функціонування державних органів влади (там записані їхні повноваження), у ній закладений принцип розподілу влади, головні механізми стримання й противаги різних органів державної влади.

Але Конституція є також документом, який наділяє громадянина сучасними правами й обов'язками. І тому людина, яка дуже добре знає Конституцію, усвідомлює конституційні механізми – їй значно легше захищати свої права.

Конституція – це політико-юридичний документ і кладеться в основу усієї правової системи України. Я вважаю, що наша Конституція не вичерпала всього свого потенціалу. Ще є дуже багато можливостей посилити його, адже до кожної статті Конституції можна прийняти близько ста законів.

До прикладу, беремо ту ж 10-ту статтю Конституції. Застосування мов мало визначатися законом, а до сьогоднішнього дня немає закону «Про українську мову», тому немає механізму використання української мови. Таких прикладів можна навести десятки, але говорячи про Конституцію, питання постає не в якості, а в її застосуванні – чи готові наші політики і громадяни жити за цією Конституцією, чи вони визнають ці положення? Для цього потрібно підвищити рівень і загальної культури наших громадян та політиків, і рівень політичної культури.

Поради з досвіду: «Майбутнє на стику із загрозами»

Ваша порада щодо небезпек а чи помилок, які, як вважаєте, слід уникати в житті, зокрема у стосунках з людьми?

Найперше, до людей слід ставитись так, як хочеш, щоб люди ставились до тебе – це найкраща порада.

Ваша улюблена книга?

Важко так одразу визначити, проте в ієрархії улюблених книг найвищу сходинку займає «Кобзар» Шевченка. Ця книга – невичерпне джерело. Шевченко – це пророк, а пророк це людина, яка звертається не тільки до свого покоління, а людина, яка говорить із прийдешніми поколіннями. Тому кожне покоління у «Кобзарі» знаходить потрібний для нього імператив.

Шевченко – це людина, яка порятувала українську націю в ХІХ столітті. В тогочасному національному мороці він вселив своїм словом незламну віру в перспективу кращого майбутнього, в те, що коли людина змінюється, то змінюється й нація. Шевченко поглибив розуміння понять загальнолюдських цінностей. В нього є чому повчитись і це неправда, що він плаксива людина чи т.п.. У нього слово дуже тверде і все глибоко продумано. Звичайно, є й інші книги.

Яка мотивація і джерело сил, що Вам допомагають в житті, в непростих життєвих ситуаціях?

Мотивацій дуже багато. Починаючи від цінності сімейних відносин і завершуючи долею самої України.

Що для Вас означає «любити Україну»?

Відповідь на це питання я дам крізь призму такого поняття, як «патріотизм». Патріот – це та людина, яка не просто не цурається свого народу, його традицій, звичаїв та мови, а яка їх оберігає. В цьому контексті ми говоримо про громадянина – людину активну, яка дивиться на своє середовище не тільки зі сторони прав, а й обов'язків.

Громадянин – це людина відповідальна перед іншими людьми: перед своєю родиною, сім'єю та соціумом.

І прикро, що сьогодні насаджується ідеологія не громадянської відповідальності, а споживацька. Дуже часто побутові зручності перемагають велику мету. Як приклад, наведу знайому ситуацію, коли українці спілкуються російською, бо їм так зручніше, але у такий спосіб вони підривають потугу своєї нації.

Я дуже люблю Україну і не бачу у світі іншої держави, яку б міг назвати своєю землею. Тому любити Україну – це любити все те, що тебе оточує: тих людей, з якими ти жив, формувався; любити українську мову, звичаї, традиції; любити українських героїв; любити все те, що розумієш як наше.

Яка є Ваша мрія, ціль, якою живете?

Мрія така – щоб Україна все ж таки вийшла на цей битий шлях поступу як потужна багата держава, яка може захистити себе і гарантувати безпеку своїм громадянам. Це моя мрія як політика, тобто я хочу побачити трансформовану модернізовану Україну. Я хочу побачити добрі результати своєї політичної діяльності. Поки що ми на марші, в такому транзитному періоді, де позитивне межує із негативним, де майбутнє стоїть на стику із загрозами.

Довідка: Іван Заєць народився 5 липня 1952 р. в селі Лозниця Народицького району Житомирської області у сім'ї селян. Закінчив Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю економічна кібернетика в сільському господарстві, економіст-математик. У 1979 – 1982 рр. навчався в аспірантурі Інституту економіки АН УРСР. Також закінчив юридичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ (1996), II (2002), I ступенів (2007), орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009).

Підготували: Іванка Бедь, о. Олег Лука