Конституція і Християнин

Бажання і потреба ладу і благоустрою є постійною і незмінною умовою для будь-якого поступу і розвитку суспільства. Наявність же хаосу і безладу мають своїми наслідками виникнення і розвиток кризи та різноманітних перешкод при цьому. Серед різних пошуків вирішення суспільних викликів і проблем є спільні, усталені і затверджені закони, норми та правила, серед яких – Основний державний Закон – Конституція.

about illustration

Спостерігаючи також за світом як таким, який він є, можна зауважити, що всі події в ньому підкорюються певним визначеним законам. Якщо сам Всесвіт тримається на незаперечних законах – хто ж їх створив та утвердив? Як зауважив з цього приводу французький мислитель і правник Шарль-Луї де Монтеск'є (1689-1755рр.): «Ті, хто заявляє, ніби всі явища, які ми спостерігаємо в світі, виникають з волі сліпої долі, винні у озвученні повної нісенітниці, бо що може бути більш безглуздим, ніж зробити вигляд, що сліпа доля могла породити розумні істоти? Для всесвіту Бог – Творець і Хранитель. Тими ж законами, якими Він встановив порядок всього у світі, Він тепер цей порядок зберігає. Він діє за цими законами, бо знає їх; Він знає їх , тому що створив їх, і Він створив їх, тому що вони відповідають Його мудрості і могутності»[2].

Відповідно до християнського світогляду, людину створив Бог. Людина не «набула» свої основні права від держави і не добилася їх своєю працею. Права людини виникають безпосередньо з її природи, тому що вона народжується за образом люблячого Бога [3]. В біблійній книзі Буття знаходимо, що Бог створив чоловіка і жінку за Своїм образом і подобою, доручивши їм наповнювати землю і володіти нею [4]. Це надзвичайно важливо для визнання людської гідності, як плоду відносин між Богом і людьми – відносин, які хоча й були спотворені гріхопадінням, але не були розірваними повністю.

Історія людства і окремих народів неодноразово біблійно виражалася у своєму розвитку а чи упадку через важливість стосунку до Бога, через виконання або занедбування Божого Закону – заповідей і наявних через це приписів життя і діяльності. І коли у суспільному устрої  ставалися складні і проблемні ситуації, то їх окреслювали так, як і сьогодні, словом «Криза».

Саме поняття «Криза» – слово грецького походження (κρіσіς), відповідає у перекладі нашому слову «Суд», або «Рішення». Це слово «Суд», особливо у Святому Письмі вжите багато разів і дуже часто як похідна Божого діяння і волі. Можна навести лише кілька прикладів: у Старому Завіті цар Давид промовляє «Про милість та суд я буду співати Тобі, Господи» [5], мудрий цар Соломон  зауважує, що «Від Господа прийде суд кожному» [6], а також апостол Петро зазначає, що «Час початися суду з дому Божого» [7]. Змінюючи ж, у даних визначеннях слово «Суд» на сучасне «Криза», зауважимо наступне: «Про милість і кризу співатиму», «від Господа прийде криза кожному», «час початися кризі з дому Божого». Отже з цього бачимо, що джерелом так званої «Кризи» є Божий суд, рішення, допуст і водночас спасительний промисел Господній, як наслідок людського гріха і боговідступництва.

Церковне ж вчення потверджує те, що складність світобудови свідчить про існування Вищого Законодавця.  Самі ж «межі державної влади окреслені в Конституції… Однак Церква не абсолютизує влади та її носіїв і не приймає її повної автономії від Бога та встановленого Ним земного порядку речей. «Коріться ради Господа кожній людській установі» [8], тобто відповідність Господньому законові є критерієм законності державної влади» [9].

Історичний екскурс виникнення та сучасний стан і вигляд Конституції України має свої особливості. В історичних посібниках знаходимо те, що автором першої Конституції України, більше того, першої європейської конституції, був Пилип Орлик. Це був договір гетьмана Війська Запорізького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом, який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Отож, серед цілей документу було створено усталені правила заради добра і користі загалу. Укладений цей договір був ще 1710 року. Відомими залишаються і  Конституції УНР та Української держави, прийняті ще у 1918 році. Згодом – Конституція УРСР 1919-1978 рр.. А від часу підписання Акту проголошення незалежності України – Конституціявід 28 червня 1996 року, як Основний Закон держави сьогодні. Він торкає життя кожного громадянина та спрямований для особистого та спільного благоустрою.

У своєму християнському сприйнятті Конституція не позбавлена уваги, оскільки торкає усіх аспектів життя і діяльності громадянина у суспільстві, а отже, й певне відношення і відображення його релігійних переконань, віросповідання, які мають своє як внутрішнє, так і зовнішнє вираження. Відколи нам відомо про життя людини, невід’ємно присутніми є визначені правила, норми, закони. Можемо їх називати законами природної поведінки, моральними принципами і т.п.. Захист від небезпек, способи прогресу, щасливого теперішнього і майбутнього були завжди в основі життя людини і суспільства. 

Старозавітній Закон Божий надавав можливість як людині, так і спільноті людей, усьому народові перебувати у площині і межах «безпеки» і можливості кращого теперішнього і майбутнього під покровительством Божим. Новозавітній Христовий постулат «любові до Бога і ближнього» [10] наповнює цей закон новизною та «революційним» духом беззаперечного розвитку і суттєвих змін у напрямку благоустрою, особистого та спільного блага, де підвалиною слугує законодавча справедливість як не кінцева, але необхідна передумова вищого «апогею» – любові поміж людьми і Богом .

І в сучасному контексті, наприклад, згідно нерелігійної організації Freedom Нouse («Будинок свободи»), яка щорічно проводить аналіз стану демократії і громадянських свобод у всьому світі, підтверджується певна дійсність. Рік за роком результати досліджень показують, що більш за все принципи демократії і права людини підтримуються саме в тих країнах, де більшість населення – християни.

У День Конституції, який відзначаємо 28 червня, є значна присутність зауважень та звернень, які не можуть оминути увагою віруючих людей. Конституція є однією з найважливіших ознак держави, і відповідно, ставлення до Конституції в певному сенсі, означає і ставлення до держави.

Справді, може бути так, що у багатьох із нас можуть бути наявні почуття патріотизму, любові до нашої державності, до Батьківщини, краю і т.п., які проте, також можуть бути зовсім не пов’язані ані зі ставленням до певної політичної владної команди, ані зі ставленням до чинного законодавства. Тобто, ми можемо бути патріотами України і любити її радше як ідею, як певну ідеальну модель, відірвану від предметного суспільного наповнення у вигляді виконання і сповнення своїх прав, серед яких необхідними є «брати участь у громадському житті», згідно визначених суспільних правил і норм!

У християнському розумінні бути громадянином – це бути активним будівничим християнського «спасіння» у місці свого перебування шляхом своєї діяльності, тобто через своє самовираження. Засіяне у глибинних внутрішніх переконаннях, воно не залишається абстрактним, але практично виражає себе і прямо базується на побудові спільного добра у контексті особистого, сімейного, суспільного. У своїх проявах ґрунтується на відповідних духовних і суспільних правилах і законах, які спрямовані на якісні принципи, а не лише на зовнішні постулати і гасла.

Бо якщо, хтось для прикладу, вкраде одну гривню (з кишені, гаманця, каси, банку і т.п.), а хтось один мільйон?! Чи є різниця? Так, звичайно! Різниця в кількості і в масштабах, можна ствердити! А в якості? Немає в якості різниці, немає жодної! Коли звершується переступ, гріх крадіжки, одиниці чи мільйону, свідомо й добровільно, то самою дією гріха переривається зв’язок і єдність поміж людиною і Богом. Бо там де є гріх – там є відкинення Бога людською волею. І як наслідок, негативні і згубні результати. Зростає корупція – маліє служіння і жертовність, зростає злочинність – маліє безпека і мир, зростає жадоба до збагачення і влади – маліє єдність і взаємна повага.

Отож, звертаючись до початкового витягу із Основного Закону України про те, щоб «брати участь у громадському житті», спробуймо кожен для себе визначити: а що саме «Я» виконую сумлінно і незаперечно згідно цього припису? Беручи до уваги свій сімейний, службовий, фаховий чи інший статус у суспільстві, як громадянин, як віруюча особа, як християнин: чи стаю ініціатором, а чи учасником громадської ініціативи при парохії, у своєму оточенні, робочому колективі і т.п.? Якими суспільними законами я керуюся у щоденному житті? Якими є мої головні закони духовного життя на практиці? Чи можу назвати мій діючий закон міжособистісного життя? І що найголовніше, яким чином це відповідає і підтверджує на ділі християнське бачення, навчання Церкви? Чи справді ці закони відповідають «закону» діл Ісуса Христа, щоб: «Доповнити, а не усунути» [11] закон, щоб сприяти і виконувати, а не ігнорувати та порушувати! Щоб бути «Світлом для світу» [12] та «Сіллю землі» [13]!

[1] – Закон України «Про Свободу совісті та Релігійні організації», Стаття 5.

[2] – De Montesquieu, C., The Spirit of Laws, Book I, p. 1748.

[3] – Пор. Книга Буття (1,26).

[4] – Пор. Книга Буття (1,27-29).

[5] – Книга Псалмів(100,1).

[6] –Книга Приповідок (29,26).

[7] – Перше Послання апостола Петра (4,17).

[8] – Пор. Перше Послання апостола Петра (2,13).

[9] – Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос Наша Пасха», Львів, 2011, с. 286-287.

[10] – Пор. Євангеліє від Марка (12,30-31).

[11] – Пор. Євангеліє від Матея (5,17).

[12] – Пор. Євангеліє від Матея (5,14).

[13] – Пор. Євангеліє від Матея (5,13).